ЗДОРОВ'Я, ПСИХОЛОГІЯ

Французький журнал про моду l’officiel та блоги

Журнали та блоги

Сьогодні ми поговоримо про журналах мод (в особі відомого l’officiel) і блогах. Про новий і старий. Про історії та сучасності. І про те, що в будь-якій справі, головним все ж є професіоналізм, бажання вчитися і любов до того, що ти робиш.

І так, l’officiel («офіційно про моду»), трохи історії.

L’officiel – французький журнал. Журнал про моду.
Французький журнал про моду – це вже говорить про багато що. L’officiel – журнал з історією, його історія почалася в далекому 1921 році. 90 років історії. Значний термін. А скільки за цей період було опубліковано статей, фотографій розміщено…

За номерами французького l’officiel запросто можна простежити історію моди, і історію ХХ століття в цілому. Напевно, підшивка номерів l’officiel з 1921 року цілком може стати своєрідною енциклопедією моди. Зрештою, саме журнал l’officiel першим знайомив своїх читачів з такими кутюр’є, як Жак Фат або ж Крістіан Діор. А ще саме l’officiel першим у світі з журналів мод опублікував на своїх сторінках кольорові фотографії, і сталося це в 1938 році.

Сьогодні l’officiel видається не тільки у Франції, свій l’officiel є в Японії, Бразилії, Греції. А так само l’officiel видається в Латвії, Україні, і в Росії.

У Росії l’officiel видається з 1997 року. Його головним редактором протягом довгого часу була відома Евеліна Хромченко. Евеліна не раз з’являлася на телебаченні, приміром, у шоу «Модний вирок».

Існування l’officiel в Росії закінчилося скандалом. В 2010 році замість Евеліни головним редактором l’officiel-Росія була призначена дружина видавця російської версії l’officiel, у минулому модель і редактор моди l’officiel, Марія Невська, що викликало претензії з французької сторони. В результаті ліцензія на видання l’officiel в Росії була передана видавництву АСТ, а посаду головного редактора зберігався за Евеліною Хромченко, що викликало в свою чергу вже претензії з боку ЗАТ «Парлан Паблішинг» раніше издававшего l’officiel в Росії, почалися судові розгляди.

Українська версія журналу
Є свій l’officiel і в Україні, причому, за визнанням французької сторони це один з кращих варіантів журналу l’officiel за межами Франції. В українській версії l’officiel близько 90 % матеріалів присвячені місцевим тем, і лише 10 % — того, що актуально у Франції. L’officiel-Україна видається російською мовою, видається з 2001 року. Шеф-редактором l’officiel-Україна з 2004 року є Ганна (Ана) Варава.

Ана Варава отримала лінгвістичне (англійську мову) і психологічний освіта (іміджмейкер-психолог). Навчалася на курсах таких відомих шкіл дизайну, як Інститут Маранґоні і Коледж Моди Святого Мартіна в Лондоні, Fashion Institute of Technology (Нью-Йорк).

Ана Варава людина дуже діяльний, вона з тих небагатьох людей, яким подобається те, що вони роблять, дійсно подобається. Такі люди живуть своєю роботою. Ана зазначає, що їй ще в інституті подобалося писати, а свою нинішню роботу вона не розглядає, як роботу з дев’яти до шести, фактично, вона живе роботою, а по-іншому і не можливо. І, напевно, саме тому вона зазначає, що поєднувати кар’єру і сім’ю не реально, адже навряд чи «будь-який нормальний чоловік витримає такий графік».

І тут ми нарешті підходимо до теми блогів.

Будучи редактором журналу про моду, журналу з історією Ана Варава вельми критично ставиться до фешн-блогерів. Що ж, фешн-блогери також вельми критично ставляться до старих добрих журналів мод. Але, з Аною Варавой, з її критикою фешн-блогерів як раз таки цілком можна погодитися. І я спробую вам передати, як я її розумію.

По-перше, більшість фешн-блогерів створюють власний стиль, виставляючи на загальний огляд фотографії своїх луків. І якщо у людини бездоганний смак – це добре, якщо ж смак не дуже, якщо не вистачає знань і розуміння що таке мода, то тоді одна справа, якщо аудиторія такого блогера не велика, а якщо так склалося, що багато читачів, то що ж тоді цей чоловік, цей блогер, пропонує своїм читача, уроки поганого смаку? І потім, нерозумно говорити, що ви тримайте сумку Louis Vuitton, якщо у вас в руках дешева підробка, яку ви просто не в стані відрізнити від оригіналу, знань не вистачає. Все ж чимось займатися і про щось авторитетно говорити, потрібно бути у цій сфері професіоналом, потрібно мати певні знання і навички.

По-друге, вулична мода — street fashion bloggers не можуть рекламувати дорогі бренди. Street fashion bloggers дуже часто фотографують людей на вулицях, їх не звичайні образи, але люди на вулиці часто одягнені зовсім не від Dior. Але, з іншого боку, такі блоги не претендуючи на високу моду, цілком можуть заробляти на рекламі одягу від демократичних марок, тих марок, які як раз таки і можуть бути одягнені люди на вулиці.

І, по-третє, все залежить від того, на яку аудиторію розраховує самі дизайнери, все ж люди, які можуть собі дозволити дорогий одяг, найчастіше консервативні і довіряють старим, перевіреним джерел інформації, а саме тим самим старим добрим журналів мод.

Так що не завжди варто довіряти фешн-блогерів, і, додам від себе, тим більше нашим, пострадянським, адже у нас знань у сфері моди часто навіть не вистачає самим дизайнерам, наша освіта у сфері мистецтва в цілому, не тільки дизайн, ще далеко від ідеалу. І ось тут я замислилася, а у нас воно взагалі є – освіта у сфері мистецтва? Я говорю про загальне освіта, освіта для всього населення. Ми, як суспільство, в змозі відрізнити першокласне від другорядного, красиве від потворного, якісне від дешевого кітчу, наявність смаку від несмаку? Є про що замислитися…чи не так?

Переклад матеріалу з дозволу автора сайту mylitta.ru

17.03.2017